Кожна нація, що бореться за своє визволення, ставить перед собою головну мету - здобути державну незалежність. За тисячолітню історію українцям не раз доводилось боротись за право мати власну державу з різними окупантами (монголо-татари, Литовське князівство, Річ Посполита, московини, набіги турків і татар, Російська та Австро-Угорська імперії, мадяри, комуністична Росія, нацистська Німеччина). Лише у XX столітті українська нація чотири рази відновлювала свою державність. Кров, пролита в цій боротьбі, не була марною: 24 серпня 1991 року волевиявленням українського народу на руїнах Радянського Союзу постала держава Україна.

На кожному етапі боротьби методи, організаційні форми змінювались - незмінною залишалася мета, яскраво виражена словами Шевченка: „В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”.

Надзвичайно важливим був етап боротьби, що проходив у 20-30 рр. XX століття. Після здобуття незалежності, проголошення УНР та ЗУНР, Акту Національної Соборності українська незалежність на початку 20 років була втоплена в крові московсько-большевицькими окупантами на Наддніпрянщині та польськими в Західній Україні. „Демократичний” західний світ закрив очі на політичний бандитизм, який топтав святе право українців мати власну державність; більше того - збройною силою допоміг Польщі знищити українську державність у Західній Україні.

Відповіддю на зневіру більшості українців у можливості мати свою державу стала безкомпромісна боротьба легендарної Української Військової Організації (УВО) під проводом полковника Євгена Коновальця.

Організованому масовому державному терору шовіністичної Польщі УВО протиставила систему підпільної безкомпромісної боротьби з використанням усіх доступних методів. З'являлася можливість - й УВО вела широку ідейно-політичну боротьбу, здійснювала масові пропагандивні акції, організовувала акти бойкоту та саботажу. Посилювались державні репресії та терор - і її бойовики вдавалися до актів повернення награбованого окупантами народного майна та фінансів (екси) і здійснювали національне правосуддя в умовах збройного опору, аж до винесення смертних вироків антиукраїнським злочинцям та їх здійснення (атентати). Такі методи сьогодні прийнято називати тероризмом, зрештою, і пропонована брошура оперує цим терміном. Однак варто наголосити, що терористичні акти, здійснювані членами УВО, носили виключно одиничний, вибірковий характер, на основі попередньо винесеного Організацією вироку, у їх результаті ніколи не страждали невинні люди чи навіть близькі члени родин засуджених. А головне - це була єдина доступна українцям відповідь плановому знищенню цілої нації ворожою державною машиною.

Практика сьогоднішнього тероризму, спрямована передусім проти мирного населення, - вибухи в людних місцях, захоплення і знищення заручників тощо — ніколи не застосовувалася УВО, була неприйнятною для будь-якої української національно-визвольної структури навіть у найнесприятливіших історичних обставинах та в найжорстокіші періоди боротьби. Українські націоналісти завжди були воїнами національно-визвольної боротьби, тому ніколи і за жодних обставин не ставали катами. Адже боротьба завжди велась із позиції ЗА - за українську державність та права української нації. Ця боротьба випливала з любові до свого, а не з ненависті до чужого. Боротьбу ПРОТИ українські націоналісти вели виключно з тими, хто заперечував право українців на власну державу.

У кожній боротьбі є невинні жертви, і від цього ніхто не застрахований, але українські націоналісти робили все, щоб втрати були мінімальні. Масовий терор, наприклад: підрив транспорту, будівель, місць масового скупчення людей - ніколи не використовувався ще й тому, що націоналісти виховані на християнській моралі, яка є складовою ідеології українського націоналізму Крім того, вони сповідували гасла „За Українську Соборну Самостійну Державу”, „Воля народам - воля людині”, „За нашу і вашу свободу”, які в принципі не допускали масової бойні і які мали приваблювати (і приваблювали!) на бік українців людей інших національностей. У націоналістичному середовищі масовий терор засуджувався і був карним.

Усі окупанти в усі часи намагалися не тільки фізично знищувати кращих синів поневолених націй, але й компрометувати цілі їхньої боротьби, звинувачувати останніх у злочинних діях, жорстокості тощо. На жаль, і в часи незалежності представники влади не тільки не вшановують належним чином героїчних попередників, але й їхніх наступників намагаються прив'язувати до незаконних формувань та підозрювати у причетності до тероризму. Що, зрештою, не дивно, якщо врахувати, що живемо в умовах внутрішньої окупації: з 1991 року в нашій владі ще жодного разу не було проукраїнської більшості, а останні три уряди сформовані взагалі без українців.

Між тим позиція нинішнього покоління українських націоналістів чітка й однозначна, вона природна для будь-якого народу, що бореться за своє визволення і державне самоутвердження. По-перше, як і наші попередники у боротьбі за життя і невід'ємні права української нації, ми вважаємо, що кожна нація, проти якої застосовується тактика знищення, має право і зобов'язана перед „мертвими, живими і ненародженими” захищатися всіма доступними для неї методами, а не тільки тими, які подобаються окупантові. Не ставте народ на край могили, не позбавляйте його можливості законного захисту свої прав і свобод, то й не матимете виявів боротьби за межами правового поля. По-друге, для нас ніколи не будуть прийнятними акти тероризму в його нинішньому бездумно-звірячому вияві. За Україну ми йдемо із піднятим забралом, бо наші помисли чисті, а цілі святі.

Пропагандивний матеріал під назвою „У.В.О.”, виданий у 1929 році. Мета випуску цієї книжки — збереження націоналістичної спадщини, заповнення ще однієї білої сторінки в нашій історії. Цією публікацією ми хочемо привернути увагу українців до умов і методів боротьби націоналістів у часи зовнішньої окупації. Цей ідеологічний матеріал і зараз є актуальним, бо дає відповіді на питання, які виникають як в українській, так і світовій політиці. На жаль, у нинішній світовій практиці національно-визвольна боротьба народів за самовизначення трактується імперіалістичними державами та державами, що ведуть глобалістичну політику, виключно як тероризм, розгул злочинності, бандитизм і т. ін. Навіть сам термін „національно-визвольні рухи” зараз не вживається ні політиками, ні політологами.

Ми далекі від того, щоб підігрувати в цьому імперіалістам, так само, як і від того, щоб схвалювати перетворення національно-визвольної боротьби в безтямну ксенофобію і криваве місиво масового терору. Так, свободу не дають і не дарують: народи виборюють її власними силами. Але якщо право на власну державу на своїй території, як і право карати своїх окупантів, має кожен корінний народ, то права на злочини проти людськості не має ніхто. Цю науку знали і за нею діяли наші попередники. То ж нехай усе найкраще, що передали вони нам, - безкорислива любов до України і відвага, жертовність і людяність навіть у кривавій борні — завжди переходить з покоління в покоління. І допоки в Україні є хоча б один українець, готовий віддати своє життя за батьківщину, - українська нація незнищенна і матиме гідне майбутнє. На щастя, таких українців стає все більше.

То ж хай допоможе нам Бог!
Слава Україні! Героям Слава!

Джерело: http://www.banderivets.org.ua